Тоді ще Крим був український, і на Донбасі панував мир…
Ще в лютому 2014 року представники індустрії гостинності вперше спробували об’єднати зусилля і лобіювати раціональні ініціативи з метою врятувати галузь.


А вже наприкінці серпня відбувся великий форум працівників туристичної галузі усієї України, де мова йшла про розвиток в’їзного і внутрішнього туризму. Не будемо переходити на особистості, лише зауважу, що ініціаторами першого київського заходу були «практики», наступного – дієві функціонери колишні й минулі. Активний голос подають кримчани в екзилі. Саме вони є найбільш активними лобістами у створенні різного напрямку туристичних асоціацій. Додам, що Київське управління туризму, за спиною якого стоїть GIZ, також не пасе задніх.
Звісно, надзвичайно приємно, що «верхи» потроху починають рухатися. Але цей рух більше нагадує дитяче трактування слова «реанімація», почуте колись мною у передачі «Устами младенца»: «Реанимация – это когда человек умер, а все делают вид будто он еще жив».
Маючи за спиною десятилітній досвід роботи екскурсоводом, доволі немалий і вдалий досвід практичної розробки і реалізації декількох десятків туристичних маршрутів Україною, одноденних маршрутів вихідного дня і екскурсій Києвом, я мушу запитати: скільки кілометрів туристичною Україною проїхав кожен з теоретиків асоціацій самостійно, без попередніх дзвінків зверху, не будучи у складі жодних офіційних делегацій? Щоб без показухи, попередніх вилизувань і накривання столів. Щоб бути в курсі реальної картини масштабу всього українського простору.
Що сіє сумнів у благі наміри ініціаторів? Перш за все те, що ініціатива йде згори. Відповідно, далеко не всі і не скрізь будуть поінформовані про створення асоціацій і умови членства в них. До всього ж, навчений багатолітнім досвідом, наш народ намагається швидше відгороджуватися від провладних ініціатив, ніж їх підтримувати і їм довіряти. І наступне, головне. Асоціації мають об’єднувати фахівців певної галузі, а не тих людей, що себе вважають фахівцями. На мою думку, критерії фаховості мають бути прописані на законодавчому рівні. На жаль, в діючому законі про туризм досі не зафіксовані вимоги до роботи туроператорів внутрішнього і в’їзного туризму. Той самий закон не захищає інтереси туристичного ринку України, не висуває вимог до «рядових» працівників галузі – отельєрів, екскурсоводів, перевізників тощо.
Нинішній внутрішній туристичний ринок України нагадує свадьбєшних музикантів, де на підробітках і музиканти з класичною освітою, і аматори, і «разводіли». Проте за свою роботу всі хочуть приблизно однакових грошей. При тому абсолютно відсутній баланс сервіс-вартість. Зважмо, що впродовж десятиліть не здійснювалася фахова підготовка кадрів, які нині надають нам послуги в індустрії гостинності (за винятком менеджерів виїзного туризму).
В лютому компанія «ВікіСітіНоміка» презентувала концепцію туристичного бренду України. Цікава робота, надзвичайно багато важливих речей зроблено, проте писалася вона у мирний час, а нам, як не важко це усвідомлювати, ще років з п’ять жити у стані війни. Не заперечую проти стратегічних завдань, без них неможливий рух далі й розвиток. Але поруч із цим ми просто зобов’язані зайнятися практичними речами – підготовкою якісних кадрів екскурсоводів, гідів-перекладачів, кухарів, покоївок. За вікном доба капіталізму. Людина має право обирати кращий або дешевший сервіс, проте і в першому і в наступному випадку клієнт має право бути захищеним.
По всій країні через посередництво Києва пішла мода на відкриття туристичних інформаційних центрів (ТІЦ). Гарна ідея, принесена до нас з-за кордону. Але ніхто не гарантує вам, що екскурсійна послуга, придбана в ТІЦ, буде якісною, а екскурсовод не обмежиться інформацією з Вікіпедії. Зауважмо, що підготовкою екскурсоводів на місцях має займатися не Київ, а місцеві кадри, в цьому і полягає особливість екскурсійної діяльності. Проте вектор напрямку – формування в уяві туриста українського простору з подачею об’єктивного історико-краєзнавчого матеріалу – має бути єдиний для всіх екскурсоводів від Закарпаття до Миколаєва й Херсона. Диво-дивне, проте 85% екскурсоводів не володіють державною мовою і вважають це явище цілком нормальним. Окрім стратегій, конче необхідно, користуючись європейським досвідом і напрацюваннями, розробити програму підготовки екскурсійних кадрів з глибоким знанням історії, основ філософії й мистецтвознавства, етнографії, релігієзнавства.
Невід’ємною частиною туристичної індустрії є готелі й заклади харчування. Так, існує об’єднання українських отельєрів, але ж далеко не всі власники отелів, турбаз, гостьових будинків, ресторанів і кафе є членами того об’єднання. Тисячі різного калібру закладі харчування по Україні тримають рядові ФОПи, але хто перевіряє фаховість працівників кухні, офіціантів? Я категорично проти будь-якого роду безкінечних перевірок підприємств і підприємців, проте кожен з власників закладу має гарантувати і нести відповідальність за якість послуг, що надаються. Офіціант не має перевертати їжу на коліна відвідувача, персонал на кухні зобов’язаний мати покриті голови й стерильні руки. Зали і санвузли мають прибиратися регулярно. Звісно, готелі Києва, Львова, Буковелю теоретично все це мають, а щодо решти? І як пояснити адміністраторам недешевого готелю у Чернівцях, що гулянки у ресторанах усієї України закінчуються о 23:00, тим більше, що готель заповнений туристами, але два наряди міліції за ніч не можуть вплинути на місцеві традиції. Як пояснити власникові кафе в Умані чи Береговому, що в тарілках не може бути волосся з голови кухарки? Як переконати власників кафе в Батурині, що санвузли мають бути в приміщенні, а не на дворі?
Ну і, звісно, дороги. Дороги, без яких туризму просто не буде. А буде ентузіазм останніх романтиків і наймужніших туристів, що готові стрибати по бездоріжжю за шалені кошти, що вірять у свою країну.
А що ж до асоціацій і лобістів туристичного ринку згори, посередництвом новопризначених мерів-губернаторів-керівників. Річ в тім, що поки верхи говорять, низи давно вже роблять. Рух знизу, подібно до підводних теплих течій, єдиний, хто насправді не дає остаточно завалитися і забутися усім напрацюванням поколінь. І коли ініціатори створення асоціацій гучно заявляють про новий формат без нафталіну, то варто добре придивитися, чи те нове, авангардне, не є дешевою китайською підробкою, за яку просять чималих коштів.
І наостанок. Скільки б верхи не тішили себе думками про всемогутність, насправді, все твориться без них. Хочеться щиро порадити їм у своїх діяннях послуговуватися медичною клятвою «не нашкодь».

Анжела Савченко, директор приватного підприємства “Екскурсії та подорожі “Київські фрески” для сайту Turprofi.com.ua


Відгуки на «Анжела Савченко про асоціації, верхи та низи»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *