«День» поспілкувався з Анжелою Савченко, яка вже восьмий Новий рік зустрічає разом зі своїми туристами в подорожах «нерозкрученими» місцями України.

Кировоград

Цю історію, що надихає, приніс Фейсбук: вона почалася запитанням «А ви бачили чергу в музей 1 січня?» і світлиною-доказом: люди вишикувались на вхід до музею-садиби Тобілевичів на «Хуторі Надія». Фото виклала Анжела Савченко, директор одного зі столичних екскурсійних бюро. «Наш рік завершується днем екскурсійним, Новий зустрічається в колі однодумців і починається відкриттям нового. Той, хто збагнув, що свято може бути інакшим, намагається створити свій неповторний рік», – написала пані Анжела в себе на сторінці. «День» не оминув нагоди поспілкуватися з промоутером розумного туризму – про її досягнення і найсвіжіші відкриття, основні «больові точки» сфери подорожей та те, як їх ліквідувати.

ЗМІНИТИ НАЗВУ – ПОЛІПШИТИ «КАРМУ» МІСТА

«Народжене в українських степах місто, якому не зовсім пощастило з назвою, проте пощастило з іменами видатних людей. Від фортеці св. Єлисавети до архітектури модерну, від чумацької валки до англійського заводу сільгосптехніки, від стихійної музики степу до віртуозної гри корифеїв сцени театральної і музичної. Розмаїття етнічне – українці, поляки, серби, євреї, німці – подарувало місту «культурну» особливість і майстерність толерантності. Професійність і високий стиль – головні риси міста, несправедливо позбавленого туристичної уваги. Марко Кропивницький, брати Тобілевичі, Володимир Винниченко і Микола Куліш, Юрій Яновський і Євген Маланюк, Арсеній Тарковський, Генріх Нейгауз і Кароль Шимановський, плеяда полковників армії УНР і легендарний Чорний Ворон (так! саме той герой роману «Залишенець» В. Шкляра), П. Чайковський – і це далеко не всі, з ким вас зведе доля…», – зовсім не кожен кіровоградець, на жаль, зможе так розповісти про рідний край, як це зробила Анжела Савченко на сторінці свого екскурсійного бюро. Пані Анжела щойно довела, що Кіровоград може стати справжнім відкриттям навіть для столичних мешканців, зустрівши у цьому краї Новий рік зі своїми екскурсантами.

«Рік 2014-й ми проводжали під музику Чайковського, що звучала на роялі великого композитора. І під гаслами Холодноярської республіки, адже відвідали єдину в Україні музейну експозицію, що присвячена подіям 1918-22 рр. Ми почали свій рік на хуторі Івана Тобілевича, що носить символічну назву Хутір Надії. Я щаслива, що змогла відкрити людям Кіровоградщину – чудову, незнану, історія якої несправедливо замаскована під чужою нам назвою», – написала пані Анжела на своїй сторінці у фейсбуці, завершивши тур.

«Кіровоградщина (Розуміївка, «Хутір Надія») – маршрут, який виношувався уже років чотири. Цього року він і став туром – подорожжю недалеко і умовно недорого. Єдине – сама назва відлякує. Коли люди чують «Кіровоград», то думають, що там немає чого дивитися, місто «холосте», раз така радянська назва, – ділиться з «Днем» пані Анжела. – Але врешті мої туристи всі в один голос сказали, що були приємно вражені».

Відвідини у новорічні дні Художнього музею, першого українського професійного театру, «Хутора Надія», де жили його корифеї – родина Тобілевичів, екскурсія старою забудовою міста та багато іншого довели туристам, що «у Вінниці на фоні Кіровограда дивитись узагалі нічого», – розповідає «Дню» Анжела Савченко. «Наскільки цікавий архітектурно Кіровоград! – захоплена вона. – Я можу чесно сказати, що в Україні, може, за винятком Одеси, практично не збереглося міст, де настільки щільно збереглася архітектурна оригінальна забудова. І що найважливіше – не порушена висотність. Також зараз нам дуже допомогли своєю якісною роботою саме музейники Кіровоградщини – просто фантастичні люди. Відчувалося, наскільки їм «у кайф» поділитися своїм, показати, що місто дійсно цікаве».

Кировоград

«Чого бракує Кіровограду з точки зору туристичної – треба змінювати назву міста, писати в Інститут національної пам’яті. Бо ця назва як карма висить над містом і відштовхує людей, – переконана жінка. – Я вважаю, що кіровоградці самі мають боротися за імідж свого міста, показувати його і культивувати як центр розвитку театрального мистецтва, музики, адже багато відомих музикантів, літераторів і політиків саме звідти».

Як зробити, щоб подібні подорожі, а тим паче – у святкові дні – стали трендом в Україні? Перепон ще чимало, переконана експерт. Адже і цього року туристами заповнені лише Карпати і Львів.

ЧОМУ В УКРАЇНІ ТАК ПОВІЛЬНО РОЗВИВАЄТЬСЯ ВНУТРІШНІЙ ТУРИЗМ?

«Нас у Києві на сьогодні вже до десятка, але тих, що роблять оригінальні тури, одиниці, – говорить пані Анжела про внутрішніх туроператорів. – Мій висновок такий: досі люди все одно традиційно вважають, що в Україні немає чого дивитись, що вони все це бачили і що їх ніхто нічим не здивує. Моя точка зору – це хиби внутрішньої політики. Нашим усім «партійним функціонерам» невигідно, щоб люди їздили країною і на власні очі бачили, що відбувається. Тому що картинка, яку вони «ліплять» з телевізора, на 90 % відрізняється від того, що люди бачать на місці. Наприклад, ми їдемо Харківщиною, тур на Святогірську лавру. Їдемо другорядними шляхами багато де, і на межі Полтавщини і Харківщини люди бачать газові вишки на кожному полі, – і вони «прозрівають». Багатьом політикам невигідно, щоб розвивався внутрішній туризм. Це глибока політика. Я завжди наголошую своїм туристам: ви не тільки бачите об’єкти. Для нас важливо, що є комунікація з іншими людьми. Тому що це ще Київ активно катається, а навіть ті ж львів’яни мало подорожують Україною: вони їдуть маршрутами «Львів – Європа». І так далі. Тобто внутрішнього руху немає і насправді країна не уявляє, як вона живе. І в підсумку ми маємо проблему Донбасу і все інше».

Насправді ідеться про те, про що не втомлюється нагадувати головний редактор «Дня» Лариса Івшина у своїх численних інтерв’ю та багатьох проектах видання: нам потрібно проводити внутрішньоукраїнську інтеграцію.

«Я завжди підозрювала, що схід і центр України не менш цікавий, ніж Захід, – говорить Анжела Савченко. – Просто, на мою думку, не зовсім об’єктивно працюють у нас ЗМІ, особливо телебачення: вони «вчепилися» в один Львів і напрямок Західної України і його постійно тиражують, хоча він уже настільки розтиражований, що у цьому немає сенсу».

На запитання «Хто ваші туристи?» пані Анжела дивує: «Буде смішно, але в нашій компанії, якщо брати жіночу частину, 90 відсотків – бухгалтери. Практично всі сімейні пари, і серед цих сімейних пар, за винятком однієї людини, яка вчитель на пенсії, інші економісти, бухгалтери і технологи». «Є моменти для нас дуже цінні: коли батьки намагаються на такі екскурсії брати дітей, – додає Анжела Савченко. – Нещодавно до нас долучилася ще одна родина з 12-річним сином. Після одного нашого туру, коли ми навіть на байдарках спускалися по Пслу, мені мама написала подяку: діти вивчали у школі на літературі творчість Гоголя, і цього Івана як прорвало – він на уроці почав розказувати про все, що бачив на екскурсії. Адже дитина була в тих місцях, і не з книжок все дізналася, і це для неї важливо. Також є одна дівчинка в 10-му класі, яка з нами багато років їздить з батьками. Ми з ними їздили і в Берестечко, говорили про битву. Потім діти повертаються до школи, проходять цю тему. І навіть був певний конфлікт: дівчинка дискутувала з вчителькою на уроці, апелюючи до власних вражень і розповідей у самому Берестечку. Звісно,світогляд цих дітей відрізняється».

ПОТРІБНІ ПРАВИЛА ГРИ

«На сьогоднішньому етапі в нас узагалі немає центрального органа, який управляє туризмом. Ще навесні минулого року ліквідували Держкомтуризм. Структура анульована, але туризм нікуди не «приклеїли», – констатує як одну з проблем Анжела Савченко. – Дехто з експертів каже, що такий орган і не треба, аби тільки не заважали працювати. Теоретично так, але разом із тим у нас немає правил гри на цьому полі». «Виходить і так, що внутрішній туризм твориться аматорами. А в кожного аматора свій рівень розвитку і рівень знань. Для мене важливо і я «воюю» за те, щоб людям не давали фальшивої інформації. Легенду можна додати, але треба показати основну частину правди», – переконана пані Анжела.

«Дуже тривожить, щоб розвиток туризму не звівся до розвитку готельно-ресторанної структури. Адже тоді наш історичний етнічний, природний ресурс автоматично відсувається на інший план. І те, що ми маємо культивувати, відтісниться. Але на цю «хвилю» можуть піти гроші з бюджету, коли замість розвитку музеїв, розбудови доріг тощо почнуть будувати п’ятизіркові готелі», – хвилюється експерт.

ЧИ ПРАЦЮВАТИ МУЗЕЙНИКАМ У ВИХІДНІ?

Говорячи про організацію розумного туризму, Анжела Савченко звертає увагу на «хронічну» проблему: «Дуже важко, тому що не хочуть виходити на роботу, наприклад, 31 грудня і 1-го січня, музейники, та й не лише вони. Це велика проблема». Анжела Савченко продумує і варіанти вирішення питання. «Минулого жовтня у мене на сторінці у фейсбуці почалися гучні дебати з усіма музейниками. Вони просто підняли повстання проти роботи у вихідні і святкові дні. У чомусь я їх розумію, тому що на їхні зарплати (а вони ж бюджетники) це ніяк не впливає. Я думаю, що слід ставити питання перед відповідними чиновниками Кабміну щодо умов роботи музейників: ставити «сітку», щоб люди виходили по черзі, зробити збільшені святкові тарифи. Адже ніхто з Києва не поїде в регіональні музеї в будній день». «Київські музеї вже давно змінили вартість вхідних квитків, Львів змінив, а такі міста, як Кіровоград, Полтава тощо бояться, тому що в них немає відвідувачів. Тут, я думаю, можливо на рівні мерії розробляти програми лояльності до місцевих мешканців, які могли б відвідувати ці заклади з бонусами і знижками. А приїжджі готові заплатити і 20, і 30 гривень за вхід», – переконана експерт.

Кировоград

«ПЕРШ НІЖ ПИСАТИ СТРАТЕГІЇ, ТРЕБА ВЧИТИ ПЕРСОНАЛ»

Ще одне проблемне питання – бюджетне житло для мандрівників. «Три больові точки – Харків, Дніпропетровськ, Кіровоград, – із готельними базами, – ділиться досвідом Анжела Савченко. – Тому що ніби готелі і є, але дорогі. А щодо сервісу можу говорити загалом по Україні – готельного сервісу в нас немає. Я не можу, звичайно, говорити про 4-5-зіркові готелі, маю на увазі бюджетний для нашого туриста варіант (стандарт, економ-варіант). Ми це минулого року проходили у Львові (!), потім у Кам’янці-Подільському,зараз у Кіровограді». Пані Анжела розповідає, що першого січня завжди шукає і будить кухарів, щоб вони приготували сніданок… «Зараз модно писати стратегії. У фейсбук як глянеш – усі стратеги. А я зараз із «стратегами туризму» дебатую про те, що перш ніж писати стратегії, треба вчити персонал, – каже експерт. – У нас брак кваліфікованих екскурсоводів у містах. Я розумію, що людям невигідно інвестувати в освіту, навчання, тому що це не знайде реалізації. Навіть кращі екскурсоводи не живуть тільки за рахунок екскурсій, тому що на них вижити неможливо. Але треба сідати і думати всім разом, що в цьому напрямку робити».

Куди організовано їздити найлегше? «Регіонально мені найлегше на Волині – там немає такого туристичного ажіотажу, як у Львові, уже готовий готельний сервіс. І наприклад, за що обожнюю Луцький замок – він працює 365 днів на рік. Це дуже зважена політика. На Волині ми знаходимо компроміс, люди виходять і відкривають музеї у вихідні, тому волиняни у мене в фаворитах. До речі, кілька років поспіль ми подорожували дуже щільно Волинню,очевидно, не залишилось населеного пункту у цьому краї, де б ми не були. Кіровоград посів після волинян друге місце. Ще з таких нерозкручених місць, які відкрилися нам минулого року, – музейники Хмельниччини, у яких дуже добре працює управління туризму і культури», – говорить Анжела Савченко.

ЩО ВАРТО ПОБАЧИТИ?

Досвідчений екскурсовод поділилася і досвідом, і планами. «Перший Новий рік, це був 2008-й, ми зустрічали (це була моя оригінальна ідея) в Умані. Була створена перша наша новорічна програма, яка називалася «Новий рік в імперії Потоцьких» (звісно, імперія – це умовна назва. Але я дуже люблю сюжетні проекти – ці міста і об’єкти мають бути об’єднані якоюсь однією «ниткою»). Ми показували тоді Умань, Немирів, Тульчин і Тальне – усе, що пов’язане з Потоцькими», – розповідає пані Анжела.

«Щодо планів на цей рік важко щось сказати, це залежатиме і від ситуації в країні, – говорить жінка. – «Асканію-Нову» найкраще показувати у травневі дні або на Трійцю. Ми виїжджаємо в степ тільки на бричках. Але система в заповіднику така – лише чотири виїзди в степ на бричках за день. В одну бричку поміщається 8 людей. Щоб узяти бричку в травні, мені треба записатись у лютому! Зрозуміло, що є обмеження екологів на виїзд у степ. Разом із тим, може, варто обмежити виїзд на автомобілях?»

«Минулорічне відкриття, яке «порвало» наші душі – каньйони і притоки Південного Бугу в районі Вознесенська на Миколаївщині. Багато людей навіть не підозрюють, що в Україні є така краса, – переконана експерт. – Уже точно ми ще раз поїдемо в Кіровоград. Також цікавий маршрут – Миргород, Хомутець, у який переважно не доїжджають, хутір Гоголя з нічною екскурсію, дача Короленка… Очевидно, будуть Шацькі озера, але не лише вони. Ми показуємо ту Волинь, куди багато хто не доїжджає – музей Липинського, музей Стравінського… До речі, ми були першими, хто завіз туристичну групу в Тараканів форт, але ми проти всіляких пікніків на цій території. Єдине ще обмеження – дороги, які не завжди нас допускають туди, куди ми хочемо».

«Людей треба виховувати і розвивати, – підсумовує Анжела Савченко. – Основна наша місія – просвітницька. Звісно,це і наша робота, але ми намагаємося туриста просвіщати».
Приємно, що в особі пані Анжели «День» знайшов однодумця – адже роботу із «творення власного світу», за висловом Лариси Івшиної, редакція проводить уже понад 18 років. До речі, на нашому сайті «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua) є віртуальні екскурсії музеями і Ігоря Стравінського в Устилузі, і В’ячеслава Липинського в Затурцях, і багатьма іншими, які варто відвідати туристам, що хочуть справді пізнати нашу країну.

 

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Фото зі сторінки Анжели Савченко та Кіровоградського обласного художнього музею у facebook та з архіву Олександри Харченко


Відгуки на ««Свято може бути інакшим»»

  1. Гарня стаття, дуже дякую автору Прикро, що зараз в інтернеті мало таких якісних статтей. Ще раз дякую автору, я отримав задоволення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *