Мальовнича Чернігівщина: з чого почати знайомство з регіоном

Що подивитись туристу на півночі України Одна з найбільших за площею і чи не найбагатша історико-культруною спадщиною Чернігівщина здивує навіть бувалого мандрівника. Можна складати рейтинги й топи наційкавіших місць, але наскільки вони будуть об’єктивними – це вже питання. Зрештою, кожен обере своє. Не забуваємо, що надворі літо. А значить, хочеться природи, краєвидів, свіжих ягід, сонечка

Хіт літнього сезону: кращі місця для сплавів на байдарці

Сплав – це релакс та насолода прибережними пейзажами Все тече, все змінюється. І в туризмі також. Карантинний status quo збудив у народу бажання активностей. Бігати, їздити на велосипеді, сісти на весла. І цьогоріч байдарки стають хітом сезону. А як все починалося? У нас, принаймні, починалося з байдарками років 7-8 тому. Лагідні води Псла, доволі звивистого

"Із галицького пралісу просто в Рим"

Хто ж був першим з українців, що відкрив ту чарівну землю? Напевно, Еней – «парубок моторний, та й хлопець хоч куди козак». А потім – студенство з України-Руси вирушало до Італії по науку, священництво – за уніями, що мали б нас вивести в Європу ще пів тисячоліття тому, а далі – козаки Івана Сулими на Папську аудієнцію, а там – співаки й художники, зрештою – літератори, історики і – туристи.

Мій музейний рік

У таких місцях, як Національний військовий музей на Мальті, в його останніх залах, я вкотре розумію, що наш сучасний наратив історії України у Другій світовій війни має базуватися на міжнародних угодах, договорах, конференціях, а не творитися на основі волюнтаризму чи політичних зацікавлень окремих установ чи персоналій. Чому? Щоб не траплялося когнітивного дисонансу під час мандрів світом і не відчувати себе ошуканим своїми ж істориками.

З чого починається... країна

Що не в силі змінити жоден Майдан, так це налагодити комунікацію «верхів» і «низів», змусити ЧУТИ, бодай дослухатися тих, хто реально працює на певному полі. «Верхи» і «низи» як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться.

Український прапор за кордоном

Неймовірно приємно бачити ставлення пересічних поляків чи литовців до своєї культури, до мови, до релігії. Держава підтримує і захищає національну спадщину, плекаючи у громадянах пієтичне ставлення до свого етнічного коріння. І не лише свого.

Мінкульту давно вже час здійснити рейд-ревізію

Минулого тижня трапилася та гірка новина, що кинула на світле й піднесене важку чорну тінь. І це не просто ложка дьогтю, що зіпсувала діжку межу. Це ті діяння окремих парафіян, що похитнули стабільний статус і довіру до церкви, що в народній уяві має стійкий асоціативний ряд інституції національної, патріотичної, освіченої.

Якщо не зараз, то вже зовсім незабаром може бути пізно

Списуючи все на владу, місцеву, обласну, державну, ми забуваємо, що за майбутнє країни відповідальні всі ми. Марно сподіватися, що представники місцевих рад чи виконкомів запрошуватимуть український культурний авангард до їхніх міст-містечок (якщо не робили цього впродовж п’яти останніх років).
Якщо гора не йде до Магомета, Магомет мусить іти до гори.

Ура! У нас канікули!

Літо, коли перед відповідальними батьками постає питання: як же організувати три місяці найдорожчому чаду, де взяти кошти на відпочинок і, головне, під чию відповідальність передати дитину.

Полярність ментальностей

Так сталося, що впродовж двох останніх тижнів встигла побачити підконтрольні території Донеччини і Литву. Схід і Захід. Полярність ментальностей. Впертість і безхребетність. Сподівання на себе і «нам все должни». Працю кожної людини і державний пофігізм. Національну гордість і втрачену ідентичність…

Одеса зачарову і розчаровує

Та майже ніхто не згадує, що фортецю Хаджибей взяли чорноморські козаки Антона Головатого (пам’ятник якому встановлено в Одесі у 1999 році) й Захарія Чепіги. І далі, як не крути, проте саме українське чорноморське козацтво займається розбудовою порту, з якого й починається Одеса…


Закритість під маскою вдаваної відкритості

Ці назви мали присмак на моїх вустах. Бухара, Хіва, Самарканд, Коканд, Фергана. Звуки розсипалися крихкою халвою на губах. Ці міста поставали в моїй уяві під білим сліпучим сонцем, в обіймах гарячих вітрів з пустелі. Ці краї зваблювали, як стегна танцівниці східних танців. Я мріяла і якось мало вірила в те, що все відбудеться у моєму житті.

Місцями Лесі Українки в Грузії

Проводжаючи поглядом рік 2019, тішуся: зроблено, насправді, неймовірно багато. Значно більше, ніж планували. Проте серед низки вдалих проектів хочеться особливо відзначити наш маршурт місцями Лесі Українки в Грузії. Ми це змогли!


Лише тим, кому є різниця, вдається збудувати впливову державу

Свій тринадцятий мандрівний новорічний тур ми таки виріАшили зустріти за межами України. І неодмінно – не за святковим столом в очікуванні звернення Президанта, де ти з фужером шампанського, спочатку впиваєш його підсумки й обіцянки. Зізнаюся, жодна з промов нинішнього й усіх попередніх ніколи, як на мене, не звучали щиро.

Про музеї країни - з позиції культурного споживача

Несподівано м’яка і практично безсніжна зима подарувала шанувальникам пасивного, пізнавального туризму шанс на подовження туристичного сезону. Та й адепти лиж у перерві між підкоренням трас у пошуках заповнення вільного часу. І перші й другі зазвичай з цією метою обирають музеї.

Капрі Михайла Коцюбинського


Ось моя нога ступає на омріяний клаптик землі, острівець щастя в ніжних обіймах Тірренського моря. Острів, що з Неаполітанської набережної обрисами свої ми нагадує ніжну діву, зблизька видається милим і затишним, неймовірно «домашнім».

 Капрі жив у моїй уяві жив завжди поруч із Михайлом Коцюбинським.

Небо над Україною

Геніальну простоту Шевченкових рядків по-справжньому розумієш з віком і часом, з чималим життєвим багажем за спиною. Розумієш саме тут, на Тарасовій малій батьківщині, мандруючи шляхами від Лисянки до Вільшани…

В Путивлі-граді

Стрімка стрічка Сейму поміж кручами і вербами – не вхопиш в руку. Сіроока вода. Елегійна. Ніжність і смуток в ній. Трохи відчуженості, навіть прохолоди в цій течії. Щось в ній мені нагадує збіднілу гонорову дворянку. Сама по собі ніби. Не підступись. Десь тут (а чи тут?) “на валу, на брамі” плакала Ярославна. Розкинувши руки і

Літопис. Відлуння епох

Інформаційний привід: Невідомі маршрути.
Дата ефіру: 07 березня 2015 року.
Гості студії: Анжела Савченко – директор турагенції “Київські фрески”,
Микола Хрієнко – журналіст і мандрівник.

«Свято може бути інакшим»

«День» поспілкувався з Анжелою Савченко, яка вже восьмий Новий рік зустрічає разом зі своїми туристами в подорожах «нерозкрученими» місцями України. Цю історію, що надихає, приніс Фейсбук: вона почалася запитанням «А ви бачили чергу в музей 1 січня?» і світлиною-доказом: люди вишикувались на вхід до музею-садиби Тобілевичів на «Хуторі Надія». Фото виклала Анжела Савченко, директор одного

Анжела Савченко про асоціації, верхи та низи

Тоді ще Крим був український, і на Донбасі панував мир… Ще в лютому 2014 року представники індустрії гостинності вперше спробували об’єднати зусилля і лобіювати раціональні ініціативи з метою врятувати галузь. А вже наприкінці серпня відбувся великий форум працівників туристичної галузі усієї України, де мова йшла про розвиток в’їзного і внутрішнього туризму. Не будемо переходити на особистості, лише зауважу, що ініціаторами

Великі справи маленьких музеїв

Така вже туристична доля – показувати людям Україну з її скарбами. Скарбами природніми і духовними, культурними й матеріальними. І, власне, так складається, що від міста до містечка на наших маршрутах обов’язково трапляються музеї. Титуловані й не дуже, Національні й звичайні провінційні краєзнавчі. Та останнім часом спостерігається тенденція відмови туристів від відвідування музеїв. Виняток складають фортифікаційні

Музеї очима немузейника

З чого починається туризм в Україні? Ні, навіть не з доріг, чи точніше, майже повної їх відсутності. Попри всі негаразди бездоріжжя, наша подорож починається із бажання, нестримного прагнення будь-що побачити ту чи іншу місцевість, відвідати конкретний захід, познайомитися з невідомим, відкрити незнане. І майже всі туристичні маршрути включають відвідання бодай маленького музейчика чи музейної кімнати.

Владимирский собор

Среди программных экскурсионных объектов столицы — в ряду с Киево-Печерской и Софией Киевской — достойное место занимает Владимирский собор. И если первых два историко-культурых памятника поражают тысячелетней древностью и величием, то Владимирский собор удивляет своим благолепием даже видавших виды путешественников.

Были греки — было все

Пожалуй, даже бывалому туристу с первого путешествия сложно будет запомнить все обилие культовых сооружений штатного провинциального городка. Кажется, церковные купола начинают танцевать у тебя перед глазами. Благовещенский, Николаевский, Троицкий, Всесвятский, Введенский, Богоявленский… И сам себе напоминаешь гоголевского Хому Брута.

Здесь начиналось здоровье нации

Так повелось еще со времен крещения Киевской Руси — украшением города становятся его храмы. Князья, гетманы и полковники — какие бы трудные времена не переживала Украина! — возводят церкви и соборы, не жалея сил и собственных средств, приглашая лучших зодчих своего времени, искренне стремясь ублажить Всевышнего.

Особенности корпоративного отдыха

Сегодня вериться с трудом в то, что с десяток лет тому на Украине практически не существовало никаких предприятий и трудовых коллективов. Все, что было, успешно и в кратчайшие сроки успели разрушить практически до основания, а нового никто и не спешил создавать. Спасение утопающих оказалось делом рук самих утопающих.

«Найголовніша проблема українського туризму криється в душах людей»

Подорожі — невід’ємна частина життя більшості з нас. Та слово «туризм» асоціюється, найчастіше, з виїздами кудись за кордон, відпочинком на узбережжі Середземного, чи скажімо, Адріатичного моря… А туризм по Україні тим часом переживає не найкращі свої часи. Агенції, котрі займаються організацією екскурсій по цікавих місцях України, потерпають од браку, власне, туристів, відтак — од малих

Contra Spem Spero

Чи можна здивувати сучасного українця, людину великого міста, яка за останні шістнадцять років свого життя пройшла семимильними кроками етапи стрімкого економічного розвитку від практично голих полиць магазинів (навіть столиці) з валютою у відрізних купонах до сучасних гіпермаркетів з розрахунками пластиковими картками? За мізерно короткий проміжок у історичному вимірі нам несподівано відкрилося розмаїття світу від Європи