Ниточка Аріадни

Десь на сотому кілометрі від Києва в мені прокидається моє Я. Руденька кішечка всередині солодко розтягується від шийних хребців до хвоста, прогинаючи спинку, тихо муркочучи від насолоди. Нарешті можна розслабитися і їхати в задоволення. Від Кіптів машини поволі розмоктуються, звільняючи простір для авто й мого другого дихання. «Двірники» дбайливо окреслюють рамку дороги, розчищаючи вікно в

Бурий

Я забула, як його по-батькові. Тільки ім’я. Шорсткі короткострижені вуса, що стримували усміх вуст, залишаючи цю преференцію погляду. Посміхалися очі. Коротко, пронизливо, лаконічно. Хірургічно. З економією кожної секунди. Чоловік-пружина, що розпрямлялася тільки біля хірургічного стола, добряче додаючи сантиметрів його невеликому зросту. Невже це він? Щось надто веселе обличчя на фото. Таким запальним важко було його

Польові (лісові) дослідження загубленого в часі хутора

Тут нікуди квапитися. Час стоїть, як ліс, що був тут спокон віку. Ми тихо ведемо розмову, сплітаючи рядки, мов пагони шелюги у кошик. Наші слова вбирає пісок, на якому невідомо за яких часів з’явився панський маєток, що обріс традиційними поліськими «п’ятистінками», затиснутими зусібіч колись дрімучими лісами. Вітер грає на струнах тонких сосон, що колишуться немов

Той липень

Той навчальний рік завершився переломом руки у Ромки. Мені подзвонили на роботу повідомити, що мій хлопчик у лікарні, щоб я не хвилювалася – поруч із ним двоє вчителів, які не залишать його до мого приїзду. Я вже й не пригадаю, чи вистачило тоді розуму взяти таксі, чи за звичним емігрантським економ-варіантом їхала на автобусі, який

Не відкладай на завтра

Чоловік пропонував відкласти до наступного року. Я не погоджувалася. На носі маячив ювілей, і йому так хотілося гостей, ресторан, костюм, справжнє свято. А я мріяла про море: гадючкою грітися на камінцях, дихати спокоєм, слухати тишу. Мрія про море, коли вже не треба пильнувати дітей з берега, відволікатися на їх примхи і качати мамські права. Так