“Із галицького пралісу просто в Рим”

Нарешті благословенна новина: Італія виходить з карантину.
Країна-фаворит, одна з найближчих ментально і кількісно чи не найбільшою українською діаспорою на сьогодні в Європі. Італія, сподіваюся, зовсім незабаром відновить і авіасполучення з Україною.

Хто ж був першим з українців, що відкрив ту чарівну землю? Напевно, Еней – «парубок моторний, та й хлопець хоч куди козак». А потім – студенство з України-Руси вирушало до Італії по науку, священництво – за уніями, що мали б нас вивести в Європу ще пів тисячоліття тому, а далі – козаки Івана Сулими на Папську аудієнцію, а там – співаки й художники, зрештою – літератори, історики і – туристи. Кожен ніби йшов по своє, але те «своє» і визначає саму Італію: дивовижні ландшафти, розкішна архітектура, мистецькі шедеври світового рівня, мова-мелодія і пісня, що ллється з самого серця, естетика у кожній дрібниці, емоція без меж, краса, від якої неможливо відірвати погляд. І навіть страсті Христові – тут не виглядають мукою…

Один з тих, хто закохався в Італію з першого погляду і залишив своє серце їй назавжди був Гоголь. Мов риба у воді, так природньо почувався Микола Васильович в Римі. Він знав кожен його куточок настільки, що мав за щастя бути гідом по вічному місту для своїх найкращих друзів. І дарма, що за часів Гоголя Рим переживає далеко не найкращі свої часи – за кількістю населення майже Полтава, на Форумах пасуться корови. Але та пастораль така рідна класику. Майже десять років триває «роман» письменника з Римом. Зрештою, Гоголь вимушений повернутися до імперії. Але вдячне місто не забуло генія. І сьогодні в Римі ви можете знайти будинки, в яких тривалий час мешкав наш земляк, відвідати одне з найвідоміших богемних кафе, де й досі існує персональне «місце» Миколи Васильовича. Пройтися улюбленими місцями письменника і зустріти його, забронзовілого, на віллі Боргезе. Про Гоголя в Римі доволі детально пише полтавка, що понад два десятиліття мешкає в Римі, Валентина Виноградова в своїй книзі «Римськими адресами Гоголя». Прочитати, надихнутися і – вирушити до вічного міста.

«Із галицького пралісу просто в Рим», – так згадує свою мандрівку Іван Франко. Адже подорож була не запланованою і не підготовленою, коли на пропозицію М.Грушевського колеги вирушать до Італії. Проте відсутність плану не завадила ознайомитися з Ватиканом, Форумами, Колізеєм, вдосталь набродитися містом. Дорогою до Риму – оглянути Венецію і Флоренцію.
Добре орієнтувався у музеях Ватикану і Михайло Коцюбинський, який щоразу, проїжджаючи через Рим, відвідував улюблені місця. В листі до Олександри Аплаксіної письменник згадує, що Рим він знає краще за Чернігів.

Рим є серединою дороги між північною і південною Італією. Більшість мандрівників, оглянувши попередньо багаті на мистецьку й аріхектурну спадщину північні міста, завершував тут мандрівку Італією. І лише окремі продовжували шлях далі, у напрямку Неаполя.

Традиційний сухопутний маршрут до Італії лежить через Альпи. Найперші, як то Гоголь, Костомаров, Куліш, долали його ще на візниках. З появою залізниці подорож до Італії не втратила в краєвидах, проте виграла у комфорті. В деталях описує диво залізниці Михайло Коцюбинський, що тричі відвідав Італію. Першою клясою подорожував з Відня до Італії професор Михайло Грушевський, що частенько навідувався до Італії з родиною.

Особливе зацікавлення країною мав Михайло Драгоманов, що певний час проживав з родиною у Флоренції і вирушав звідси в мандри різними італійськими містами.

Дмитро і Катерина Антоновичі, Володимир Винниченко, Грінченко і Франко. Хтось штрихами, а хтось, не шкодуючи чорнила, записує свої враження про Венецію, Мілан, Рим, Неаполь, Флоренцію, Капрі, Сан-Ремо. І читати їх – справжня насолода.


Напевно, Михайло Драгоманов був чи не першим з українців, хто мандрував Італією, вивчаючи її діалекти й етнографію, досліджуюжи найдавніше минуле і на власні очі спостерігаючи Італію молоду, щойно об’єднану. Від найпівнічніших міст до півдня, Неаполя, невгамовного, гамірного, що так відрізнявся побутом, мовою і культурою від усієї Італії. До Неаполітанського узбережжя так прагнув Михайло Коцюбинський – вдихнути моря, відпочити, наповнитися сонцем. І, користуючись нагодою, ознайомитися з культурними пам’ятками. Михайло Михайлович навіть був особисто знайомим з директором Неапольського музею. А Михайло Сергійович (Грушевський) залишив зауваги фахівця щодо музейної колекції. Коцюбинський і Грушевський були з тих поодиноких українців, хто понад сто років тому здійснили пійдом на Везувій. Між іншим, професор Грушевський піднімався на вулкан з дружиною і чотирирічною донькою. І першого, і другого спіткала справжня пригода, про що вони залишають цікаві спогади. Завдяки мандрівним есеям Грушевського, ми дійзнаємося, що в перше десятиліття ХХ ст. Везувій був доволі відвідуваним туристичним об’єктом, супровід на який забезпечувала найвідоміша туристична фірма «Томас Кук», саме та, що збанкрутувала минулого року. Залізниця і фунікулер, ресторан і готель – ось як виглядала туристична інфрастуктура Везувія століття тому! І все це – інвестиції «Томаса Кука». Сучасний турист може лише тихенько позаздрити, адже нині до вершини Везувія дістатися лише своїми двома. Безумовно, той, хто наважився на Везувій, не міг обійти увагою ленегдарні Помпеї. Крім вищезгаданих класиків, варто тут згадати і Лесю Українку, що, незважаючи на стан здоров’я, відвідала одну з унікальних історичних локацій.

Леся дісталася Неаполя морем. Такою була її ідея: побачити ті міста, що, зазвичай, випадають з поля зору мандрівників потягом. Після піврічного перебування в Сан-Ремо, яке більшість з українців знає як місце найвідомішого музичного фестивалю, Леся з Генуї відправляється пароплавом на Одесу із зупинками в Неаполі, Сицілії, Стамбулі. Подібний круїз з Одеси до Неаполя із зупинками у найцікавіших містах Середземного моря здійснив одного разу і Михайло Коцюбинський. То ж маємо документальні свідчення, що і Сіцілія була відкрита класиками як туристична.    

Італія приворожувала, зачаровувала, надихала і – не відпускала. Безпосередність італійців,їх щире й привітне ставилення до форестьєрів, природні антидеприсанти – сонце, море, помаранчі, – як безлімітні додаткові бонуси до несчисленої архітектурної вишуканості й найдавнішої історії, що вабила і продовжує вабити до себе українців. З італійцями комфортно, невимушено, цікаво. І цей флюїд точно вловили наші класики, зафіксували в своїх листах і вдихнули у нашу підсвідомість. Італія – земля, що варта любові.   


Відгуки на «"Із галицького пралісу просто в Рим"»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *