Місцями Лесі Українки в Грузії

Проводжаючи поглядом рік 2019, тішуся: зроблено, насправді, неймовірно багато. Значно більше, ніж планували. Проте серед низки вдалих проектів хочеться особливо відзначити наш маршурт місцями Лесі Українки в Грузії. Ми це змогли!

Чимало місць в Грузії пов’язані з іменем української письменниці. Від 1907 Леся їде за місцем служби свого чоловіка в Тбілісі, а потім, згідно до місць нових призначень Квітки на судові посади, переїздить до інших міст.

Телаві, Тбілісі, Кутаїсі, Сурамі. Ми не заїхали тільки в Хоні. Лише згадали Поті й Батумі, звідки морем Леся вирушала до Єгипту чи Одеси. Саме з листування письменниці маємо змогу встановити хронологію перебування, адреси проживання, наміри про переїзди. Будинки з мемораільним дошкам на фасадах ми знайшли без перешкод. На жаль, це не всі з тих, у яких мешкало подружжя Квіток. Грузія початку ХХ століття – забутий Богом і відсталий край. Через брак мінімальних вигод у помешканні, яких потребували двоє хворих людей, родина за першої ліпшої нагоди змінювала житло. І в Кутаїсі, і у Телаві вони винаймали декілька квартир. Проте, що відомо. І на тому маємо низько вклонитися грузинам за збереження пам’яті про нашу Лесю.

Лише пару років тому за ініціативи уряду Гройсмана в центральному парку Телаві нарешті було встановлено пам’ятник поетесі. Як на мене, найкращий з усіх. Тендітна жінка, чий погляд спрямований на Алазанську долину. Краєвиди, що відвертали Лесин смуток і тугу за рідним краєм.

На честь Лесі Українки названі вулиці в Тбілісі, Кутаїсі. Встановлені погруддя в Батумі й Сурамі. До української поетеси грузини ставляться з величезною повагою і пієтетом.

У Тбілісі ми підійшли до будинку з меморіальною дошкою Лесі Українці на фасаді. Жінка з вікна третього поверху зацікавлено дивилася на нашу групу. І моя колега запитала, чи не знає вона випадково, в якій саме квартирі мешкала Леся. «Знаю! В нашій!» За декілька хвилин наша група опинилася у Лесиній кімнаті. Такі моменти в житті коштують неймовірно дорого. З’ясувалося, що квартира у власності родини вже понад сто років. І всі роки, з покоління у покоління, пам’ять про Лесю тут зберігається.

А далі наша дорога вела в Сурамі. Зовсім невеличке містечко, де провела останні дні свого життя і де відійшла у інший світ прозора жінка, що володіла неймовірною силою слова. Ще у 50-ті роки ХХ століття в містечку було відкрито бібліотеку-музей Лесі Українки. П’ять років тому я вперше потрапила до Сурамі й познайомилася з дивовижною Ніно Салагая, справжньою берегинею пам’яті про Лесю. Ніно намагалася вчити українську. Скільки щирості й любові звучало в кожному її слові!

Нині до 150-літнього ювілею української письменниці грузинський уряд виділив кошти на будівництво нового музею. Добра новина, яку ми почули.

А яку неймовірно зворушливу зустріч влаштували нашій групі учні, вчителі й працівники культури Сурамі. Найбільш емоційні моменти, що довелося пережити мені за стільки років роботи в туризмі.
Грузинські школярі у шароварах і вишиванках українською мовою нам читали Лесині вірші. Як з’ясувалося, ця прекрасна традиція живе у школі впродовж не одного десятиліття. А плекає іскри любові до українського поетичного слова вчителька німецької і російської мови Тамара Ліванівна Джобадзе. Саме на її запрошення ми завітали до школи, познайомилися з педагогічним колективом і оглянули малесеньку кімнату-музей Лесі Українки, де більшість експонатів – це фотографії, що відтворюють історію культурних зв’язків Сурамі й Новограда-Волинського, а також невеликі подарунки від небайдужих українців (до речі, українські строї учням у подарунок передали львів’яни).      

Їздити в гості без подарунків якось не по-українськи. Наша ж група ж була зовсім звичайна. Адже серед нас були представники Гадяцького краю, рідних Лесі Українці місць.

Барвінок з Лесиного гаю привезла на грузинську змелю Ірина Орлова, екскурсовод з Гадяча, невтомна популяризаторка малої батьківщини Драгоманових (материнська лінія роду Лесі). То ж сподіваємося, що за пару років український барвінок стелитеметься попід вікнами нового музею. Невеличкі українські сувеніри на пам’ять школярам. І в подарунок новому музею в Сурамі – портрет Лесі Українки, вишитий руками гадячанки Лесі Донос, матір’ю героя АТО Володмира Доноса.   

Найщиріші слова подяки неймовірним грузинським жінкам, особливо Ніно Салагая, Тамара Джобадзе за пошанування і збереження пам’яті про нашу Лесю у Сурамі. Щирі обійми, щасливі фото.

І два прапори – грузинський і український – на подвір’ї сурамської загальньоосвітньої школи імені Лесі Українки. Такою є справжня культурна дипломатія. Мріється, щоб якомога більше учнів українських шкіл побували в Сурамі, поспілкувалися зі школярами. І повчилися у грузин як шанувати українське слово.  

 

Газета “День”, 25.12.2019


Відгуки на «Місцями Лесі Українки в Грузії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *