Ниточка Аріадни

Десь на сотому кілометрі від Києва в мені прокидається моє Я.

Руденька кішечка всередині солодко розтягується від шийних хребців до хвоста, прогинаючи спинку, тихо муркочучи від насолоди. Нарешті можна розслабитися і їхати в задоволення. Від Кіптів машини поволі розмоктуються, звільняючи простір для авто й мого другого дихання. «Двірники» дбайливо окреслюють рамку дороги, розчищаючи вікно в інший світ.
Світ – тільки мій – що ближчає з кожним кілометром.

Свічки беріз повільно догоряють, даруючи холодне осіннє тепло. Мільйони маленьких сонечок – їх листочки.
Щоразу на цьому відрізку дороги краєм ока намагаюся відшукати на узбіччі старі дуби і – не знаходжу. Ніби вчора, а збігло ж гай-гай кілометрів під ногами, пам’ятаю своє перше знайомство з чернігівською дорогою. Як тій тьоті Галі не боліли руки-ноги так довго стояти, тримаючи у руках табличку «Чернігів».  Я вже й ходила я, й присідала, і питала-питала-питала, чи скоро. Щаслива, що нарешті їдемо.

З кабіни попутної вантажівки мої очі вихоплюють щось до того небачене, дивне, з давньої казки – дерева-химери з кошлатими кронами і очима лісовиків.

Ця дорога стільки років є моєю ниткою Аріадни: покотила клубочок від Києва і…
Перед Черніговом по головній.
Мідь беріз начищена туманом. Перетнула ленту Десни зачарованої.
Ліси йдуть назустріч, широко розкриваючи обійми. Я марила цим лісом, видивляючись його у безкінечному просторі моря.
Десь вона мала бути, моя обітована, острівок #позазоноюдосяжності. 
Я їду до… себе.
Скочуюся з Дякової гори. Вже близько.
Повітря пахне лісом, дощем, димком хатніх печей.
Колеса м’яко переступають з асфальту в пісок. По-котячому дістаюся двору.
«Ну, привіт, бабо Гашо», – вітаюся з хатою і виходжу в сад. Безплідні яблуні, як жінки, яким відгуляло їх бабине літо. Зморшки кори, нечесане гілля, де навіть лист лиш зрідка пробивається. Суха трава неполохлива.
Завтра, як завжди, сонце зійде крізь розчахнуту яблуню, до обіда підніметься над всохлою криницею з журавлем й вкладеться спати в улоговиною між соснами над дідовою хатою.  
  


Відгуки на «Ниточка Аріадни»

  1. Читається легко і одразу уявляєш оту всю картину воочію. Треба писати , щоб потім надрукувати як окремі новелли.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *