Усі дороги нехай приведуть в Рим

Не знаю, чи всі дороги, проте одна таки завела мене до Риму. Завела і поклала моє серце на Аппієвій дорозі під однією з піній. Десь вилися чайки над руїнами Форумів. Сонячні промені підсвічували мури Колізею. Берніні й Барроміні кидали виклики власним талантам. Папа вітав “дітей своїх” з вікна апартаментів.
Рим. Різнобарвний, розмаїтий. Огорнутий таїною і обрамлений химерною рамкою святости. Рим, де у шухляді дійсності завжди можна знайти подвійне дно. Десь тут мені просто хочеться зависнути над містком через Тібр і на відстані милуватися Святим Петром.

Рим, що зійшов з полотна Соррентіно і розчинився у погляді. Рим, що поглинув мене, як Добрий Дух у казці зі щасливим кінцем, щоб за потреби ізригнути зі свого теплого черева (не поспішав би, тут доволі комфортно).

Блукати з метою і без мети.
Ловити сонце у помаранчах.
Дихати вічністю.
І пити божественний напій Любові до Життя.

Мармурове павутиння, рожевощокі пупси-амурчики, свічки-уламки колон – незмінні декорації тисячолітніх дублів-днів. Здається, нікому ще в цьому світі не вдалося жити настільки красиво, як італійцям. Тут найраніший ранок пахне свіжими круасанами і кавою. Ґурмани у всьому. Поважні синьйори у помаранчевих штанах з неодмінними шарфиками на шиї. Поважні донни у клітинку всіх конфігурацій.
Тут нема місця старості.
Тут вік по-юнацьки кепкує, провокуючи кольорами і відтінками, підборами і формами.
Меланхолія? жура? депресія? ностальгія? ні! не чули!
І навіть передозування храмів на один квадратний метр не турбуватимуть вашу мораль. Хто не без гріха? Не будемо жбурляти камінням. Недарма кардинали носять червоні черевики.

Рим – це культ. Культ Життя і безкінечна Ода Життю. Саме тому він Вічний


Відгуки на «Усі дороги нехай приведуть в Рим»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *