Жива археологія

Вчора у Харківському університеті ім.В.Каразіна відбулися VII Луньовські читання “Музейний колектив і його проблеми”. Цьогоріч вперше науково-практичний семінар вийшов за рамки регіонального. Запоріжжя, Київ, Хотин, Полтава, Бережани, Чугуїв – ось така чималенька географія учасників заходу, що свідчить про актуальність заданої харківянами тематики, а ще – про нагальну необхідність комунікації між істориками, музейниками, митцями, бізнесом, усіма, кому небайдужа доля української культурної спадщини.

У вітальних словах декана історичного факультету Сергія Посохова учасникам конференції прозвучав амбітний меседж: “Харків – місто театральне, ми хочемо зробити його ще й містом музейним”. Амбіції мають серйозну підставу. Адже місто – центр Слобожанщини, з першим в Україні університетом, з потужною школою істориків, археологів, мовознавців, митців. Слова ці вже підкріплені реальними справами. І це не просто приємно…

Учасників Луньовських читань ознайомили з новим реалізованим проектом – музеєм археології НХУ. У наш час, коли критично бракує гроші абсолютно на все, бачити відкриття музею та ще й у державному університеті його ж власним коштом! – ну просто, як побачити манну, що падає з неба. Хоча, манна тут не падала й не падає звісно. Просто є люди, що фанатіють від власної справи, знають їй ціну, прагнуть цим поділитися з іншими і не шкодують на це грошей.

І трохи про сам музей. Від побаченого відкрився рот, щойно переступили поріг, і не закривався до виходу. Буквально за дві години до музею НХУ я оглянула експозицію Харківського історичного музею ім.М.Сумцова (про це окремо напишу), і тут, що називається, – відчуйте різницю. Нічого зайвого – тільки археологія, яка, на мій погляд, є одним із тих розділів історії, який найважче розяснити відвідувачам музею. Археологія, яка у сучасних вітринах з якісною підсвіткою, з тисненим художнім декором стін, виглядає як інтригуючі кадри фільму.

Археологічна абетка для “чайників” – для тих, хто не зовсім розуміє різницю між ямною, катакобною, зрубною культурами, відмінності між бронзовою й залізною добою – так послідовно і доступно викладені артефакти, знайдені археологами на розкопах на території Східної й Південної України. Знахідки з найвідоміших городищ – Більського, Донецького, Салтівського, Херсонесу, фортеці Чембало. Світ первісних людей, скіфів, аланів, ординців, здається, так органічно ще ніколи не виглядав у нашій сучасності. Багатство і цінність експонатів: кістяки, кераміка, скло, прикраси, елементи зброї – вражають. Велике і вільне приміщення, з “офісними” простором у бельєтажі, з вітринами для змінних виставок в центрі зали. Захоплююча розповідь директора музею Ірини Шрамко. І ти вже в іншому вимірі. Таким і має бути музей сучасний – живим, цікавим, захоплюючим, доступним відвідувачу різного віку і з різною освітою.

Колекція, що бере свій початок від 1807 року, поповнювалася новими й новими знахідками університетьских археологів.

Про них не забули згадати “незлим тихим словом”. Памяті видатних ареологів присвячений перший музейний стенд.

Знімаю капелюха і захоплююся усіма, хто доклав рук, розуму і серця до реалізації великою справи. Вітаю українців, що отримали неймовірно цікавий і важливий історико-просвітницький обєкт. Вкотре пересвідчуюся, хто хоче – той робить.
Мрії здійснюються, і ми маємо можливість бачити це на власні очі.


Відгуки на «Жива археологія»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *